Тихо сам з собою...

Прекрасно, що десь на світі є країна під назвою Сакартвело. Не менш чудово, що сьогодні вона відзначала відновлення незалежності.

Цілий день насолоджувався грузинськими піснями. Мрію туди з'їздити: з сім'єю погуляти по містах та ознайомитися з мовою, і, окремо, з друзями погуляти в гори.



Грузини, сила у єднанні! Сподіваюсь ви ще будете святкувати свої свята разом з Абхазією і своєю Осетією.

Провели пікнік. Все наче непогано пройшло. Без накладок і запізнень, з хорошим настроєм, нічним купанням, ввічливим ставленням кожного працівника музею включаючи охоронців і прагненням адміністрації до подальшої співпраці...




Але головним і домінуючим враженням, яке залишилось від поїздки, виявилась страшенна втома і емоційне спустошення.

Треба буде пропрацювати схему виїзду на півтори доби з двома ночівлями і розмежуванням afterparty в стилі РІ і в стилі чаювання ХІХ ст в різних місцях.

Перший раз за багато місяців мені випав вихідний. Такий вихідний, коли ніхто не мав на мене планів і я сам собі теж нічого не призначив.
Ще учора була майже паніка: як це - нічого робити?
Але зранку я виспався. Потім годинку повалявся зі смартфоном.
Потім пішов снідати і за сніданком та після нього написав текстик про танці, чого зі мною не траплялось близько року.
Далі - до кума на пиво. Потім родинною чоловічою компанією в сауну, де вперше в житті пограв у футбол (такий з ручками) і де зрозумів, що в басейні з криничною водою після парилки розслаблятися ще крутіше ніж у холодній ванній після денної літньої спеки. Стан ні з чим не зрівнянний.
Потім знову додому їсти і лінуватися. От зараз допишу пост з книжки, трохи почитаю третій том війни і миру та спокійненько засну.

Божествена субота. День лінощів і спокою. День майже без справ.
Щасливі люди, які мають такі дні.

Виїжджав з Москви, де ледве починають зеленіти дерева, у светрі.
Приїхав у спеку, де люди в шортах і капцях, цвітуть каштани, пахне бузком і весною... І одразу на роботу. Осьо працюю сиджу.

ФСТ видався доволі цікавим, зовсім не революційним, але насиченим, як завжди доброзичливим і дружним.

Золоті Ліси молодці. Страшно подумати що вийде, якщо їм заманеться будувати ракети чи перекривати Єнісей, бо в області балету... Втім, до цього уже наче всі звикли.

Мій син — один з небагатьох хлопчиків, які не вбачають нічого поганого в тому, щоб танцювати, а навпаки — іде у секцію і спокійно займається танцем. Не те, щоб я був втішений тим, яким саме він танцем займається, але підхід правильний: цікаво — займайся. Проте його зацікавлення приносить у мій світ нові несподівані знання. Виявляється, маленькі дівчатка від СБТ беруть участь в конкурсах... сольного виконання вальсу. Здається, навіть тупо вальсових квадратів. Я, звісно, розумію, що це не від хорошого життя — і ми свого сина на конкурси просто не пустили — але сам факт (вдумайтесь і промовте вголос словосполучення «конкурс сольного виконання соціального парного танцю вальсу») просто збиває з ніг.
Ну а навколо нього тепер зграйками в'ються дівчатка. Зі своїми партнерками він грає справжнього джентльмена. А навколо нас в'ються мами дівчаток і з ними ми в джентльменів не граємо.

...це коли на іншому краю країни зовсім незнайомі люди, готуючи мені вписку, знають що я не люблю варену моркву. Про це не всі навіть у мене в сім'ї пам'ятають.

Це настільки нахабно, показово і «в стилі», що заледве може бути правдою.
Патріарх Кирило може заволодіти квартирою сусіда завдяки пилу

Зазвичай 1.fm не показує в своєму pop-up-і назву композиції. І воно не так часто потрібно насправді.
Але сьогодні довелося зробити кільканадцять кліків, аби зрозуміти-таки, під що ж це божественно-прекрасне мені так чудово програмується?
Виявляється, це був «Орфей у пеклі» Офенбаха. Слухав в навушниках і усміхався по вуха. Коли колеги стали коситися, довелося повідомити, що Орфей все-таки пречудова опера. Не повірили. А дарма. Рекомендую!

Мандрівка закінчується.
Добре, що цього разу дуже плідно поспілкувались в дотичних темах. Таких як зв'яхок ІПТ і ІТ, накопичення суміжних матеріалів «для чайників», запис і пошук танцювальної музики. Тут ще багато можна обговорювати, але загальне зацікавлення темою прослідковується і це чудово.
Взагалі надзвичайно приємно бути дотичним до такої прекрасної спільноти. Про нас ще будуть писати у підручниках, ось побачите. Не в історичних, так хореографічних. Не в хореографічних, так в медичних. Але обов'язково.

Трохи шкода знову залишати Пітер, без прогулянки. Через три-чотири роки треба неодмінно з'їздити сюди всією сім'єю: провідати місто і друзів просто так. Без особливих справ. Навіть без білих ночей.

Шкода, що цього року так і не посилив зробити доповідь. З іншого боку, якщо нагальних тем для себе не знайшов, то краще не готувати нічого, ніж заявляти беззмістовні промови. Ну і відсутність стресу гарячкової підготовки допомагає краще сприймати матеріал інших доповідачів.

Дуже шкода знову прощатися з любими на тривалий і, іноді, невизначений термін.

Надзвичайно шкода іти завтра на роботу і вбивати свій час на програмуваня всякої фігні замість таких потрібних усьому людству статей, доповідей, схем, презентацій і каталогів історичних танців.

«Это Гарольд. Единственный, кого я тут боюсь.»
Мда. Треба було їхати в Пітер, щоб таке почути. Наступного разу треба буде, мабуть, поголитися.

Через 10 хвилин на вокзал. а звідти в Пітер.
Давно-давно уже нікуди не їздив! Люблю дорогу.

Перший лист чесно писав ручкою-пером. Виявив, що сучасний папір зовсім не призначений для такого писання, а перо дуже зношене.



Другий лист намагався писати авторучкою. Виявив, що сучасні чорнильні ручки зовсім не призначені для писання. Або їм треба якій особливі чорнила...



Викинув ручку (мені не потрібна чорнильна ручка, — мені потрібна чорнильна ручка, яка пише) і малодушно написав кульковою.

Третій лист малодушно роздрукував. Нема сил уже.
Всі руки в чорнилах.
Підготовка до балу триває.

Нам тутай трошки грошей подарували, так ми вирішили не чекати того самого, чого так чекають багато хто у нашій «стабільній» країні, яка за стабільністю поступається, мабуть, лише Греції. Словом, не стали ми чекати, поки гривнями можна буде користуватись в туалеті і після довгих вагань придбали таку іграшку:



І що вам сказати? Одне задоволення. Трошки треба призвичаїтись до клавіатури і малого екрану, але працювати приємно, тримає непристойно довго (5-10 годин в залежності від навантаження). Моно динамік заледве можна назвати недоліком. Словом, напередодні поїздок до Пітера і Москви, корисне придбання. А старий ноутбук славно відправимо на пенсію, як і просив за нього жалісливий до техніки Раміл. Ось тільки витягнемо з нього останні важливі дані і деталі.

Молодший син обдивився-таки смурфів і на карамельки став чомусь казати «гаргамельки»! Так зворушливо...

Назар нарешті наважився сам іти в школу. Другий день поспіль уходить самостійно.
Тим часом Матвій доволі активно заступається за Назара. Сьогодні я трохи насварив старшого і відправив у дитячу. Так малий пісюн через десять секунд прибіг мститися і засандалив мені по спині з усієї своєї поросячої сили. Після того сам злякався бути покараним і втік. Жінка отримала пояснення: тато вда'ив мого Назаика - я вда'ив тата.

Козак росте! За Назара можна порадіти: є кому заступитися.

Як влаштована музика?
Дуже цікаво і дуже просто про прекрасне:

Наш старший син запросив маму на вальс на майбутньому балі.
Бігме, я проти його занять бальними танцями в цьому віці і в форматі недоСБТ, але дитині явно подобається танцювати. І це тішить.

На роботі пару тижнів музика переключається між тематичними бароко-, рокнролл-, рок- і джаз-радіостанціями. Ніхто вже не бухтить, більшості навіть подобається. Одна дівчинка з сусіднього відділу приходить послухать (робимо з ноутами, так що можна відносно вільно пересуватись).
Ще фактично весь наш відділ україномовний і щодня грає в сходинки на турніку. Єдиний виняток - з Херсону, але і той намагається (і підтягатись, і українською говорити).
Лєпота!
А ще директор каже, що я всіх залякав.

— Пане Олексій, добрий вечір. Мене зовуть М, я представляю [інтернет]канал k, програму m.
Ми би хотіли зняти ваше заняття, бо готуємо передачу про бали.
— Чудово, подзвоніть мені завтра ввечері, ми зможемо про це поговорити. Сьогодні ввечері не зможу, бо веду заняття.
— О, так давайте ми сьогодні познімаємо!
— Ні, я не можу дозволити, бо неголений і неготовий не узгодив з людьми. Можливо, хтось буде проти. Не впевнений, що знімальна група без попередження — найкращий формат зйомок.
— Ну давайте ми прийдемо і спитаємо. Якщо хтось буде проти, щось придумаємо.
...............
Мда. Щось я останнім часом явно не найкрашим боком до телебачення.

Щойно раптом:
«Пане Олексію, здрастуйте, це канал Y, програма Z. Чи не міг би хтось із вашої школи завтра прийти до нас і затанцювати танок у середньовічних костюмах?»

Боюся що ні. Тим більше на завтра.
Ми ж не швидка допомога.

Вчора їздили посівати і залишились на пару годин на борщаівці. Поки діти гуляли на нових майданчиках, пройшовся по старих пам'ятних місцях свого дитинства. Купа спогадів: перша поїздка на велосипеді, на ковзанах, перша школа, перший клас, КЮМ (зараз окупований православним казацтвом), тут Іллю вчив на велосипеді їздити, там - перший струс мозку... Словом, полоскотав душу дитячими спогадами, погуляв тихими дворами, але вертатися в той район жити ажніяк не хочеться. Ну хіба що метро проведуть.

А сьогодні нарешті сніг пішов, то ми вперше на санах накаталися. І прибрали ялинку.

Здавалося б, пара годин підготовки, два віршики, одна колядка... а скільки позитиву!
Пішли колядувати до бабусі, там підібрали її, Іллю і пройшлися по сусідах. А в себе вдома теж до сусідки зайшли. Набрали велику торбу всякої всячини, від грошей відбивались.
Виходило, насправді, не дуже добре, але натхненно. І, чесно кажучи, хотів би я щоб мені хоча б так колись заколядували.
А краще і не раз.
І бажано краще.

Про різдвяну погоду: на днях бачили під смітником цілі санки. На Новий рік діти каталися на велосипедах. Боюся, мої онуки колядуватимуть мені у майках-вишиванках.

Усіх християн, які святкують сьогодні Святвечір, вітаю зі святом.
Смачної куті, солодкого узвару і веселих колядників.

Які все-таки молодці.
І Середа молодець. А вже який Олесь молодець!..

А. Середа

О. Олесь * * * Вийди, змучена людьми І одурена думками, Снами, мріями, казками,- В лісі будем тільки ми. В лісі дзвонять солов'ї, Виливають щастя в звуки, Виливають в звуки муки Світові... Вийди! Я нарву квіток І встелю тобі дорогу Як улюбленій, - як Богу, Бо єдиний ти мій бог. Вийди, в муках каяття Я обмиюсь сліз дощами І терновими кущами Я ще раз пройду життя. Стану я в своїй крові Наче голуб білий стану І розкрию свою рану, В рані - рани світові. І коли б уста твої Не скривилися в прокльони, В мене в серці вдарять дзвони, Заспівають солов'ї. З небом, з Богом я зіллюсь, Сяйвом Вишнього з тобою,- Кожний нерв зроблю струною, Сам я арфою зроблюсь. Як блаженний, я піду Вгору кручами, ярами; Буду ставить тобі храми, Доки в небо не ввійду.

Я не беру участі в лотереї, бо у нас в сім'ї комплект механічних годинників.
Але в рекламі хорошого починання допоможу:

Originally posted by votreentourage at Новогодняя лотерея

Щасливому переможцю раджу вибирати світлий годинник.

Римо-католиків і західних православних — з Різдвом!



Сподіваюся дожити до тої щасливої години, коли східні церкви доростуть до новоюліанського чи григоріанського часу.

Ходили великим сімейним гуртом на баскетбол. Це взагалі наш сімейний спорт - баскетболом хоч трохи, але займались і мама, і я, і мамині брат з сестрою. Мамина тренерка навіть жива досі і все ще тренує.
Словом, згадали молодість і пішли дерти горла за старий добрий Будівельник. Вийшло дуже душевно. І Назарику сподобалось. Можливо тепер ще й в суботу підемо - чудове дозвілля в колі родичів.
Тим більше, що сестра танцює в групі підтримки. Коли буду писати не з книжки, якось фото покажу.

Сьогодні вперше з сином ідемо разом на спортивний захід. Це, звісно, ще не на пиво разом, але уже подія!

Іноді як влізеш в код комерційних продуктів, подивишся як вони написані, скільки там дірок, неоптимізованого коду і просто пацаватих рішень, одразу відчуваєш себе крутим програмістом.

Читаю я френд-стрічку і здається мені, що росіяни скоро зрозуміють, чому і проти чого у нас відбулася помаранчева революція.
Ну а нам, вочевидь, судилося це згадати на наступних виборах.

Останні місяці перемінили майже повністю життя. Тепер воно проходить човником дім-робота.
На роботі - програмування, програмування, верстка, програмування. Коли не дуже велика запара, слухаю Радіо Рокс. Якщо несуть пургу, переключаюсь на якесь премиле радіо, що крутить музичку 20-50х років (рідко 60х у відповідному аранжуванні). Виходить десь навпіл, оскільки на першому лайна чимдалі більше.
Навчився тішитись робочим кодом і перемішувати його підтягуваннями на турніку. Згадав, як приємно слухати рок-н-рол. Навчився класти на те, що комусь це може не подобатись.
Вдома - жінка, діти, щиголь, іноді футбол по ящику і часто — беззмістовне дупління в монітор або стіну. Очі, шия і мозок нічого не хочуть уже по дорозі з офісу. Думаю, чи не взяти ще й чижика — вони не так довго звикають і співають уже через пару тижнів, а щиглю вже нічого покращувати в клітці.
За останні два місяці вставив чотири коронки і познайомився з кількома новими місцями на тілі, які можуть урізноманітнити життя болем і іншими неприємними відчуттями.
Словом, життя стало якесь нудне і одноманітне. Сподіваюся, хоч на серіали не підсяду.